Учасник №61

Ярослав Мудрий

Чому Ярослав

Мудрим назвався?

Бо він не нападав,

А сам захищався.

Багато читав,

Баґато знав.

Не вбиває.

І зовсім не крав.

Жив на Русі,

Любив батьківщину.

Мав синів,

Казав кожному сину:

"Як будеш кров чужу пропивати,

І твоя проллється

Втекти від кари

Нікому не вдається

Не треба нападати

Слід захищати

Не треба вбивати

Щоб своїх не ховати

Не треба кричати

Слід МУДро казати

Навіщо нам людям,

У очі мовчати.

І так сказати

Щоб усі пам"ятали.

Покоління навчати

Щоб вони не мовчали

Нехай у ворогів

Свої вороги будуть

Вони відбудують

Все те що зруйнують”

Мудрий Ярослав,

Бо любив дружити.

І правильно робив,

Щоб спокійно жити.

Помер Ярослав"

І слова ті забули.

Совісті голоса

Зовсім не чули.

Чуже забирали

Людей убивали

Повільно та певно

Дружбу втрачали,

Навіщо кричати

І навіщо брехати,

Як можна мовчанням

Всю правду сказати.

Мовчить він сьогодні,

А правду говорить:

«Як не будем ми разом душею холодні"

То хто нам щось зробить?

Що будем ми. браття, сьогодні робити,

Як совість озветься?»

Тому Ярослав

І Мудрим зоветься

Учасник №64

Нарис

Так або ні...

Я знову прокинувся у своєму великому будинку, красивому котеджі, проте

самотній. На другому десятку дуже дивно дивитися в минуле. Стільки прожитих років,

стільки емоцій та пригод. Але де воно зараз? Мабуть, я застряг у вчорашньому дні. Хоч і

звучить дивно, і прийняти складно, але з роками розумієш, як це можливо. Я обережно

ступаю вперед, хоча насправді намагаюся знайти ліки від того жаху, що приносить

доросле житгя, і хочеться повернутися назад, у дитинство. Обростаю комплексами,

принципами, традиціями, хоча в дитинстві просто любив спостерігати за птахами,

мурахами. Таких, хто пам"ятає ці моменти залишилося небагато, а життя продовжує

ставити над нами експерименти. із кожним новим роком ми маскуємо все краще наші

дитячи страхи, боремося з перешкодами, додаємо найвищі вершини, живемо на

максимальній швидкості, хоча, як і раніше, боїмося темноти. А як хочеться перед сном

зробити ковток гарячого молока і щоб не вимикали світло, і щоб проспати урок та

подарувати свій перший незграбний віршик в пожмаканій записці дівчинці за сусідньою

партою до Восьмого березня.

Коли я вийшов із будинку, попрямував до поштової скриньки. Уже за звичкою

зазирнув до неї - і був здивований. Серед набридливих квитанцій та рекламних буклетів

лежав дивний лист, повністю білий, без марки та адреси. Я з цікавістю його розгорнув. Там

було лише три слова: "Наше місце. Андрій“. Моєму здивуванню не було меж. Невже це

той самий Андрій, з яким ми товаришували все дитинство?! Я “загубив“ його відразу після

того, як вступив до університету в іншій країні, а як повернувся, то втратив надію його

знайти. Серце вистрибувало з грудей. "Наше місце” - я знаю, де це. Прийшов додому,

швидко одягнувся і, не гаючи ані секунди, попрямував на зустріч.

Уже за годину я був там, де треба. Невеличкий пагорб поряд зі старою школою. У

центрі стояв дуб, а поряд - старенька лавка. Скільки себе пам"ятаю, стільки часу ми

проводили на цьому пагорбі. Виконували домашнє завдання, гралися, розмовляли...

Проте зараз лавка ще більше облізла, а дуб, схоже, вмер. Я присів на дошки, подивився

навкруги і згадав, за що ми полюбили це місце. Переді мною відкривався чудовий

краєвид: школа, парк, старий Дніпро. А тихо було, ніби в раю. Між дошками лавки я

знайшов ще один лист, цього разу він був довшим. Не сумніваючись, що він адресований

саме мені, я почав читати:

"Любий друже!

Бибач мені за те, що потурбував тебе і змусив прийти на наш пагорб, проте це важливо,і

зараз я хочу спитати: "Чи пам"ятаєш ти смак першого осіннього туману? Чи дивився на

небо так, щоб хотілося полетіти? Чи знайшов ти стільки сил, щоб потім було легко? Чи

залишив ти в житті своїм чіткий слід... Або ні?

Я знаю, про що ти мовчиш, коли заплющуєш очі. і думки чую твоі", яких не озвучив.

Знаю, друже мій, ти вибачиш мені за те, що я не поряд. Колись ми дорогу ділили одну,

вину ділили на двох. Пам"ятаєш, як ми разом виплутувалися з проблем... Або ні?

Чи залишилось у душі те, що сакральне було для нас? Горить у серці вогонь чи давно згас?

Живеш ти одним днем або думаєш про майбутнє? Чи пам"ятаєш ти про те, що я просив

тебе залишитися таким, як е, коли життя розведе нас по різні боки, і дружбу в серці

зберегти? Про все пам"ятаєш чи ні? Може, для тебе усе це безглузда маячня? Або ні?

Єгоре, якщо ти читаєш це, то знай, що я вже, мабуть, помер від раку легенів. Проте моє

останнє прохання буде просте: не повторюй наших помилок, думай про майбутнє, цінуй

кожну хвилину, бо часу обмаль.

Твій вірний Андрійко".

Декілька сліз покотилося по моєму обличчю. Я знову подивився навкруги:

засніжений парк, красиве небо й безмежний холоду душі...

Учасник №49

Подорож до слов’янської країни Польщі Польща — це Європа, а також і слов’янська країна, і навряд чи з цим можна посперечатися. Це країна з цікавими традиціями, смачною кухнею та своєрідною культурою. Кіно, театри, музика та інші фестивалі, які проходять у Польщі - займають найважливіші місця у культурі цієї країни. Крім того, інфраструктура постійно вдосконалюється: будуються нові музеії, галереї та театри.

Сім’я і релігія займають головні позиції в житті поляків.

Практично всі польські традиції та звичаї тісно пов’язані з релігією. Головні релігійні події святкують дуже гарно й урочисто. Поляки вважають, що треба шанувати і дотримуватися всіх традицій і звичаїв. Найголовнішим святом в Польщі є Різдво. Ніч перед Різдвом – це день коли вся родина збирається за одним столом, прикрашають оселю та Різдвяну ялику. Також у Польщі є слов’янські традиції. Найвідомішими є “прощання” з Мажанною та Очепіни. Мажанна – це польське ім’я слов’янської богині яку пов’язують із зимою та зі смертю. Мета ритуалу: прогнати зиму й прискорити пробудження природи. Очепіни – це колоритні весільні забави. Спочатку цей ритуал був поширений у слов’ян, він символізує перетворення нареченої на заміжню жінку.

Традиційна польська кухня мало чим відрізняється від української. Головною стравою є популярний суп “журек”. Журек, дуже схожий на білий борщ, він може поєднувати в собі різні види копчення та овочів.

Подають його обов’язково з вареним яйцем.

Коли ми з родиною подорожували Польщею, мені дуже сподобалась столиця Польщі – Варшава. У цьому місті неповторна архітектура, високі хмарочоси романтична набережна Вісли, численна кількість парків та затишна частина старовинного міста. Найцікавішим є те, що Варшава – єдине місто Польщі в якому є метрополітен. До того ж, у Варшаві немає жодного цирку, а кількість театрів перевищує число кінотеатрів.

На мою думку, це дуже гарна країна зі своїми цікавостями та різноманіттям.

Учасник №54

Хорватія

Одного разу ми з батьками вирішили поїхати на відпочинок у Хорватію, також ми взяли бабусю. Я ніколи не чула про цю країну, тож думала, що все буде як зазвичай - море, пляж, і готель, але як тільки ми прилетіли, я побачила неймовірні ландшафти, які підкорили мене.

Це була незабутня відпуска, хоч тому, що наш готель був росташований на

острові, біля міста Пореч, і його можна було з легкістю обійти за годину. Тобто це було схоже на безлюдний острів і безперечно красиво.

Коли ми вирішили все ж таки виїхати на декілька годин і подивитися Пореч. Ми пішли у найкращий ресторан, по словам наших друзів , і там ми зустріли одного з найвідоміших рестораторів Гордона Рамзи. Так як мене безперечно цікавить цей бізнес, я завжди мріяла познайомитись з такими людьми, як він. Гордон виявився привітною і доброзичливою людиною, тому я вирішила познайомитися і поспілкуватися. Після години розмов, у мене було відчуття ніби я побувала у всіх його ресторанах і могла все відкривати власний. Гордон - це людина, яка надихає, тож було надзвичайно приємно з ним поговорити.

Потім, решту відпустки ми насоходжувалися цією прекрасною країною , яка справила на нас величезне враження.

Отже, сказати , що мені сподобалося, не сказати нічого. Я була сповнена нових вражень і вдячна , що змогла познайомитися з такою людиною і насолодитися Хорватією у повній мірі.

Учасник №54

Хорватія

Одного разу ми з батьками вирішили поїхати на відпочинок у Хорватію, також ми взяли бабусю. Я ніколи не чула про цю країну, тож думала, що все буде як зазвичай - море, пляж, і готель, але як тільки ми прилетіли, я побачила неймовірні ландшафти, які підкорили мене.

Це була незабутня відпуска, хоч тому, що наш готель був росташований на

острові, біля міста Пореч, і його можна було з легкістю обійти за годину. Тобто це було схоже на безлюдний острів і безперечно красиво.

Коли ми вирішили все ж таки виїхати на декілька годин і подивитися Пореч. Ми пішли у найкращий ресторан, по словам наших друзів , і там ми зустріли одного з найвідоміших рестораторів Гордона Рамзи. Так як мене безперечно цікавить цей бізнес, я завжди мріяла познайомитись з такими людьми, як він. Гордон виявився привітною і доброзичливою людиною, тому я вирішила познайомитися і поспілкуватися. Після години розмов, у мене було відчуття ніби я побувала у всіх його ресторанах і могла все відкривати власний. Гордон - це людина, яка надихає, тож було надзвичайно приємно з ним поговорити.

Потім, решту відпустки ми насоходжувалися цією прекрасною країною , яка справила на нас величезне враження.

Отже, сказати , що мені сподобалося, не сказати нічого. Я була сповнена нових вражень і вдячна , що змогла познайомитися з такою людиною і насолодитися Хорватією у повній мірі.