Учасник №55

Петриківський розпис – гордість України!

Є така країна в світі, яка славиться своєю багатаю історією, різноманітними традиціями та ремеслами. Відома вона на весь світ своїм патріотизмом, щедрими людьми, смачною кухнею та різнобарвним одягом – вишиванками. Це країна з унікальними природними ресурсами – є гори, море, ліси та озера, родюча земля та лагідний клімат. Кажуть в легенді, що коли Бог роздавав землю народам, він віддав нашій країні – Україні – найкращу землю в світі!

Я народилася українкою, живу в Україні та пишаюсь нею. Пишаюсь і захоплююсь її традиціями та ремеслами. Вже сім років я займаюся малюванням – Петриківським розписом.

Зародився цей вид творчості в маленькому селі Петриківка в центрі України, де жили вільні козаки. Їх думки не мали негативу, в їх уяві народжувалися яскраві позитивні квіти, радісні побутові сцени з життя ставали частиною оздоблення вибілених стін хат-мазанок. Спочатку розписом прикрашали піч-годувальницю і лише пізніше розписи перейшли на папір та на домашні речі. Точна дата виникнення Петриківського розпису невідома, але приблизно вісім століть нам відоме це мистецтво. Інструмент, яким малюють Петриківський розпис, має назву “кошачка”. “Кошачка” – це саморобний пензлик з котячої шерсті. При виготовленні таких пензликів жоден котик не постраждав.

Майстри навчають різним прийомам та технікам малювання, де окрім “кошачки” використовують різні підручні засоби. Наприклад, під час малювання калини майстри вокористовують власні пальці. Калина вважається справжнью, якщо на малюнку є видбиток пальцю майстра. Фарби завжди використоиувалися натуральні пігменти: відвари трав, овочів та яєчний жовток.

Петриківський розпис визнане як нематеріальне культурне надбання ЮНЕСКО, його використовували як символ Євробачення 2017, його відроджують та розпису навчають дітей та молодь. Наприклад, я вже шість років є резидентов Фестивалю писанок, маю багато перемог та грамот за работи, де я використовую саме Петриківську розпис.

Петриківський розпис – приклад українського ремесла, яким ми пишаємося! Ми будемо передавати наше українське надбання з покоління в покоління, щоб наші нащадки знали нашу історію!

Учасник №58

НАКАЗ СТАРІЙШІН

Нема на світі більшого Добра ,

Ніж та земля, що матірїо нам стала,

Подарувала нам своє життя,

Хоч і сама у війнах потерпала.

Але ж не бійся, мати рідна,

МИ знов піднімемось З колін!

Бо ти для нас всіх необхідна !

За це тобі низький уклін

Я українка - горда цим з дитинства,

І кожен раз,як чую співи сопов"я,

Пригадую твої Міста й таїнства.

Про НИХ із гордістю розкажу я:

Столиця нашої країни -

Найкраще місто на землі

Щодня тут зупиняються Машини,

Пливуть по річці кораблі. ..

Мости, ЩО береги з“єднали,

[хвилі покотив Дніпро. "

Старійшини давно так наказали:

«Нехай в гармонії з людьми живе добро!»

Цвітуть у нас каштани запашні

І квітів розмаїття... Тут казково!

Тут ще у Київській Русі

Просипи люди тихо в Бога:

« Нехай, колись умілі руки Тут створять кращеє життя!»

Нехай цвіте країна наша!

Бо маємо ми шанс, щоб в нас змінилось майбуття!

Учасник №62

Моє відкриття Чехії в Україні

Мені уявилось цікавим розповісти не просто про традиції чеського

народу, а про традиції тих чехів які знайшли прихисток на землях України,

про збереження своїх традицій навіть на значній відстані від Батьківщини.

Я Дізналаоь, що у чеських поселеннях Одеської та Миколаївської областей

Мешкають близько півтисячі осіб. Переважно це землероби. Вже не одне

покоління минуло від появи тут перших чеських переселенців, і нові умови

життя, стали звичними для наших сучасників. Кустарне начиння давно

змінили промислові вироби, крій одягу став міським, утвердилася

двомовність. Попри це чехи не втратили етнічної своєрідності. Для їхніх

поселень і досі характерне планування вуличного типу. Будинки побілені,

деякі фасади пофарбовані в яскраві, переважно синьо-зепені, кольори. Житло

ділиться на три частини - хата, Сіни з кухнею і комора. У багатьох оселях і

досі збереглися саморобні різьблені меблі, уздовж стін - ослони.

У харчуванні чехів переважають борошняні й молочні страви, овочі.

Традиційно готують курячий бульйон (поливку), локшину (пудле). З напоїв

чехи віддають перевагу каві і, звичайно ж, пиву.

Національний костюм для мешканців чеських сіл не є характерним.

Виняток становлять лише головний убір та весільний одяг нареченої, що

збереглися в деяких родинах як реліквія. Обов*язковим атрибутом весільного

вбрання є біла квітка з блакитною стрічкою, прикріплена до одягу молодих 3

лівого боку. "

Окрім хліборобства чехи займаються хмелярством. У середині ХІХ ст.

чеські переселенці привезли з собою саджанці культурного хмелю, почалось

успішне розведення його сортів. Незабаром пивоварний промисел став

однією з найприбутковіших галузей.

Давайте візьмемо за взірець збереження національних традицій!

Учасник №56

Справжній товариш

Гастропюючи світом, я часто замислювався над метою моєї нескінченої

ґюдорожі. Іноді мені спадало на думку, що я хочу віднайти те єдине - моє

Місце, де я назавжди зможу лишитися. Іноді я сильно нудьгував і мені просто

хотілося знайти свою другу половинку Й прожити з нею відведені мені Богом

роки. Але всі ці довгі роки мета залишалася лише одна - знайти давно

втраченого, хоча насправді і невідомого мені, товариша. Добре, добре. Досить

про мої внутрішні переживання. Краще розповім вам трохи про себе.

Я - знаменитий на весь світ музикант-Духовик. У мене є десятки

мільйонів шанувальників, та навіть хто мене не знає, обов”язково чув мою

музику на радіо. Ви, напевно, подумали, що я хочу повихвапятися, але ці факти

допоможуть вам краще зрозуміти мене. А тепер перейдемо до моєї історії.

З самого дитинства я був закритою дитиною та не довіряв нікому. Лише

одні у мене були товариші - музичні інструменти. За це я дуже вдячний моїм

батькам, що свого часу віддали мене до музичної школи.

З кожним інструментом я ділився своїми емоціями, переживаннями, і він

мене розумів та підтримував. Але найкращого друга у мене не було, як не було

кому розповісти найпотаємніші свої секрети. Звичайно, я хотів його знайти

серед музичних інструментів, але ЖОДЄН з них не був настільки близький до мене.

Одного разу, проходячи повз великого концертного залу, я почув

незвичайний звук, такий близький, рідний мені. Я зробив багато спроб, шоб

туди потрапити, але всі вони були марні, і, на жаль, дізнатися більше про цей

інструмент також не вдалося. Проте я знав одне - це був духовий інструмент. Із

того... самого моменту я почав освоювати духові інструменти, шоб віднайти

його. З плином часу я освоїв багато з них: флейту, кларнет, гобой, саксофон,

фагот та багато-багато інших. Усі вони розуміли мене, але довіритися їм

повністю я не Міг. Шукаючи нові і нові інструменти, я почав давати концерти i

Досяг великого успіху у себе на батьківщині і почав гастролювати по світу, паралельно вiжшуковуючи свого жаданого товарища.

Після туру по Азії, так і не знайшовши його, я приїхав у рідне місто і

першим ділом пішов до кафе. Замовив каву зі шматочком тірамісу (так, не ви

одні його любите) i поринув у роздуми про своє буття. Десь за півгодини мене з

них вивела невідома мені до цього пісня на невідомій мені мові. Почувши ії

перші слова, мене пронизали дуже схожі почуття, що й тоді біля концертної

зали, і мене охопило приємне відчуття спокою. Озирнувшисв, я помітив

невелику сцену, на якій співали троє людей. Дізнавшись у офіціанта, що це гурт

з України і співають вони своєю рідною мовою, я пішов до них і почав

розпитувати про їхню країну, але найбільше мене цікавив їхній зв"язок з

музикою. Вони розповіли, що українці дуже співучий і музично обдарований

народ, й порадили відвідати Карпати ґ найкопоритніше місце в Україні.

Повернувшись додому, я негайно зібрав речі і поїхав до України.

Діставшись до Києва - столиці України - я З допомогою однієї ласкавої

Пані купив білети на потяг до Карпат. Прибувши туди? я мало не задихнувся від

цього неймовірно свіжого повітря, мене охопило почуття вдоволеності життям.

І на якусь мить це відчуття дало забути навіть про головну мету моєї, здавалося,

нескінченої подорожі.

Не знаю скільки часу я простояв просто дивлячись у небо та на ці величні

гори, що тяглися аж до небес, отямився ж я вже коли відчутно стемніпо: і лиш

подекуди маленькі віконця хатинок горіли яскравим світлом. І тоді я вирішив

піти до однієї з тих з хат, що так і вабили своїми вогниками, бо співаки з того

кафе розповіли, що українці дуже гостинний народ.

Стук-стук. І двері віднинилися, на порозі з”явився господар: чоловік років

сімдесяти 3 пишними вусами та у національному вбрані і запросив

переночувати. Перед сном мене гарно нагодували та розповіли про українські

традиції, обіцяючи завтра провести екскурсію.

Зранку мене вже: чекала вся родина господаря для проведення екскурсії. Я

все більше і більше дивувався доброті і щирості цих людей. Вони показали свій

побут, обряди і навіть влаштували Міні-виставу. Але виявляється, найцікавіше

чекало мене попереду. Дійшовши до гір, я почув той довгожданий звук мені

невдомого інструменту. Забувши про екскурсію“ я З усіх ніг кинувся угору,

прямуючи до нього. Я летів, ніби метелик, який робить свій перший політ та

вперше відчуває усю легкість, яка є в ньому. Я летів так швидко, що не помітив,

як опинився на вершині гори. Уявіть собі моє здивування, коли переді мною

виріс худорлявий чоловік, що тримав просто величезну трубу, яка й видавала ці.

омріяні мною звуки! Спочатку я завмер, але Підійшовши ближче, спромігся

вимбВити пише «Вау!» Отямившись Я запитава що це за інструмент і чи можуня

спробувати пограти. Чоловік ввічливо привітавшись, розказав, що інструмент

називається трембіта та показав, як грати. З першої секунди гри я зрозумів, що

ось те, що я так довго шукав; відчуваючи гармонію 3 природою, я нарешті

довірився трембіті, як нікому іншому. Тепер усе-усе, що було пов’язаио з нею,

стало пов’язаним і зі моїм. «Я знайшов свого справжнього друга!» - вигукнув я,

так як і тисячі українців знаходили і пов“язували своє життя з трембітою.

Учасник №46

В Українi знаходяться багато чудових мiст, таких як: Київ, Львiв, Одеса, Донецьк, Слов’янськ та Святогiрськ. Але менi б хотшлося розповiсти про два мiста мого рiдного Донбасу: Слов’янськ та Святогiрьк. А зараз я розповiм про подорож у СловЭянськ. Одного лiта я приехала в рiдне мiсто – Слов’янськ, ранiше тут була вiйна, але зараз тут все виправили i це все те ж мiсто, яке було ранiше. Слов’янськ – це мiсто Донецкоi областi. Тут знаходиться прекрасна церква, яка розтамована бiля солоного озера. Люди влётку туди приiжджають

заради лiкувальних грязей, а також купаються в теплому солоному озерi. Пам’ятник Тарасу Шевченку я пам’ятаю з дитинства. Вiн був встановлений в 1992 роцi на вулицi Шевченка, в честь 186 рiчницi з дня нарождення поста. Монумент зроблений з гранiту та залiзобетону.

В Слов’янську налiчуэться близько 29 памяток архiтектури лiсцевого значення, я дуже люблю це мiсто i чекаю моменту, коли знову туди поiду.

Неподалiк вiд Сло’вянську знаходиться мiсто Святогiрськ. До 1964 року вiн називався Банне, також Донецькоi областi. В Святогорiьку знаходиться свято Успенська Святогiрьска Лавра.

Вона розтамована на правому високому мiловому березi рiчки Сiверьский Донець. Крiм наземних будiвель э крейдянi печери. Там дуже гарно.

Якщо вам сподобалася мая розповiдь, то обов’язково вiдвiдайте цi мiста України.