Учасник №59

Іван Франко

На мою думку, видатною особистістю слов"янського світу є класик української і

світової літератури Іван Якович Франко. Вся його творчість - це безцінний скарб. який

відкриває культуру, традиції та душу слов"янського світу.

Всі його художні твори, починаючи від талановитих книжок для дітей «Коли ще звірі

говорили», «Лис Микита», героїчного вірша «Каменярі», епічного роману «Захар Беркут» або

філософської поеми «Мойсей» це справжні шедеври слов"янської літератури.

Славетний український Каменяр - це поет, прозаїк, драматург, вчений. фольклорист,

історик. перекладач та громадсько-політичний діяч залишив у спадщину всім опов"янам.

творчий доробок писаний українською, польською. російською, німецькою. болгарською

мовами. Його мовленнєві здібності посприяли появи нових перекладів та нових творів для

всього слов"янського народу.

Сучасники називали Франка «Академією в одній особі». він володів 14 мовами. За

сорок років активного творчого житгя кожні два дні виходив новий твір письменника (вірш.

новела, повість, роман або монографія тощо). Таким чином, кожного року Франко видавав 5-

6 книжок, що вважається зараз, на мою думку, дуже кропіткою працею. що заслуговує

величезної поваги. Франко доповнював слов"янську культуру поезіями, які було покладено

на музику, тим самим радуючи вухо слухачів. Всі його твори мають глибинний зміст. У казці

«Фарбований Лис» засуджено хитрість та пристосовництво людини. В історичній повісті

«Захар Беркут» змальовано героїчну боротьбу українського народу проти монголо-

татароьких нападників. Вопелюбні слов"яни понад усе люблять рідну землю, готові

жертвувати заради ":ї порятунку навіть власним життям.

Тема народу, його минулого і майбутнього історичного призначення і місця серед

інших слов"янських народів - одна з провідних у творчості митця тем.

Як мені відомо, останні роки життя, Іван Франко був сильно перевтомлений, що

призвело до нервових розладів, хвороб. А перевтомпювався поет тому, що хотів зробити все

для цього світу, що було в його силах. Я вважаю, що це важливо, коли людина не просто

займається справою, яка Ті надихає, а ще й намагається при цьому змінювати на краще наш

світ, нашу культуру, нашу слов"янську культуру, яка може й зараз продовжувати

розвиватися далі. Але, на жаль, наш слов"янський світ має не багато людей, які готові., здатні

та мають змогу робити щось, що посіє зернину, яка згодом виросте у велике дерево, яке

приноситиме плоди у вигляді знань про слов"янський світ та його культуру.

На той час не всім була зрозуміла, особливо владі, глибина думки генія, але зараз ми

відчуваємо цінність цих творів, які змальовують історію слов"янських народів. Все житгя

Івана Франка це приклад служіння творчим ідеалам в ім"я свого народу. В останні роки. коли

в нього була паралізована права рука, від продовжував працювати і писав лівою рукою. В

тяжкі часи Першої світової війни він, на останні копійки, публікував свої твори, а сам втрачав

свідомість" від голоду.

Влада на той час не любила і переслідувала людей які писали правду про тяжку долю

народу чим закликали боротись за свою свободу. два рази Івана Франка кидали за грати у

в"язницю, але наш український Прометей продовжував нести світло людям. Потім вже

Радянська влада приховувала правду про його творчість, применшуючи ії значення. Але, на

щастя, в сучасному слов"янському світі із щедрої Франковоі криниці черпають творчу

наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів та інших митців.

Учасник №64

Нарис

Так або ні...

Я знову прокинувся у своєму великому будинку, красивому котеджі, проте

самотній. На другому десятку дуже дивно дивитися в минуле. Стільки прожитих років,

стільки емоцій та пригод. Але де воно зараз? Мабуть, я застряг у вчорашньому дні. Хоч і

звучить дивно, і прийняти складно, але з роками розумієш, як це можливо. Я обережно

ступаю вперед, хоча насправді намагаюся знайти ліки від того жаху, що приносить

доросле житгя, і хочеться повернутися назад, у дитинство. Обростаю комплексами,

принципами, традиціями, хоча в дитинстві просто любив спостерігати за птахами,

мурахами. Таких, хто пам"ятає ці моменти залишилося небагато, а життя продовжує

ставити над нами експерименти. із кожним новим роком ми маскуємо все краще наші

дитячи страхи, боремося з перешкодами, додаємо найвищі вершини, живемо на

максимальній швидкості, хоча, як і раніше, боїмося темноти. А як хочеться перед сном

зробити ковток гарячого молока і щоб не вимикали світло, і щоб проспати урок та

подарувати свій перший незграбний віршик в пожмаканій записці дівчинці за сусідньою

партою до Восьмого березня.

Коли я вийшов із будинку, попрямував до поштової скриньки. Уже за звичкою

зазирнув до неї - і був здивований. Серед набридливих квитанцій та рекламних буклетів

лежав дивний лист, повністю білий, без марки та адреси. Я з цікавістю його розгорнув. Там

було лише три слова: "Наше місце. Андрій“. Моєму здивуванню не було меж. Невже це

той самий Андрій, з яким ми товаришували все дитинство?! Я “загубив“ його відразу після

того, як вступив до університету в іншій країні, а як повернувся, то втратив надію його

знайти. Серце вистрибувало з грудей. "Наше місце” - я знаю, де це. Прийшов додому,

швидко одягнувся і, не гаючи ані секунди, попрямував на зустріч.

Уже за годину я був там, де треба. Невеличкий пагорб поряд зі старою школою. У

центрі стояв дуб, а поряд - старенька лавка. Скільки себе пам"ятаю, стільки часу ми

проводили на цьому пагорбі. Виконували домашнє завдання, гралися, розмовляли...

Проте зараз лавка ще більше облізла, а дуб, схоже, вмер. Я присів на дошки, подивився

навкруги і згадав, за що ми полюбили це місце. Переді мною відкривався чудовий

краєвид: школа, парк, старий Дніпро. А тихо було, ніби в раю. Між дошками лавки я

знайшов ще один лист, цього разу він був довшим. Не сумніваючись, що він адресований

саме мені, я почав читати:

"Любий друже!

Бибач мені за те, що потурбував тебе і змусив прийти на наш пагорб, проте це важливо,і

зараз я хочу спитати: "Чи пам"ятаєш ти смак першого осіннього туману? Чи дивився на

небо так, щоб хотілося полетіти? Чи знайшов ти стільки сил, щоб потім було легко? Чи

залишив ти в житті своїм чіткий слід... Або ні?

Я знаю, про що ти мовчиш, коли заплющуєш очі. і думки чую твоі", яких не озвучив.

Знаю, друже мій, ти вибачиш мені за те, що я не поряд. Колись ми дорогу ділили одну,

вину ділили на двох. Пам"ятаєш, як ми разом виплутувалися з проблем... Або ні?

Чи залишилось у душі те, що сакральне було для нас? Горить у серці вогонь чи давно згас?

Живеш ти одним днем або думаєш про майбутнє? Чи пам"ятаєш ти про те, що я просив

тебе залишитися таким, як е, коли життя розведе нас по різні боки, і дружбу в серці

зберегти? Про все пам"ятаєш чи ні? Може, для тебе усе це безглузда маячня? Або ні?

Єгоре, якщо ти читаєш це, то знай, що я вже, мабуть, помер від раку легенів. Проте моє

останнє прохання буде просте: не повторюй наших помилок, думай про майбутнє, цінуй

кожну хвилину, бо часу обмаль.

Твій вірний Андрійко".

Декілька сліз покотилося по моєму обличчю. Я знову подивився навкруги:

засніжений парк, красиве небо й безмежний холоду душі...

Учасник №59

Іван Франко

На мою думку, видатною особистістю слов"янського світу є класик української і

світової літератури Іван Якович Франко. Вся його творчість - це безцінний скарб. який

відкриває культуру, традиції та душу слов"янського світу.

Всі його художні твори, починаючи від талановитих книжок для дітей «Коли ще звірі

говорили», «Лис Микита», героїчного вірша «Каменярі», епічного роману «Захар Беркут» або

філософської поеми «Мойсей» це справжні шедеври слов"янської літератури.

Славетний український Каменяр - це поет, прозаїк, драматург, вчений. фольклорист,

історик. перекладач та громадсько-політичний діяч залишив у спадщину всім опов"янам.

творчий доробок писаний українською, польською. російською, німецькою. болгарською

мовами. Його мовленнєві здібності посприяли появи нових перекладів та нових творів для

всього слов"янського народу.

Сучасники називали Франка «Академією в одній особі». він володів 14 мовами. За

сорок років активного творчого житгя кожні два дні виходив новий твір письменника (вірш.

новела, повість, роман або монографія тощо). Таким чином, кожного року Франко видавав 5-

6 книжок, що вважається зараз, на мою думку, дуже кропіткою працею. що заслуговує

величезної поваги. Франко доповнював слов"янську культуру поезіями, які було покладено

на музику, тим самим радуючи вухо слухачів. Всі його твори мають глибинний зміст. У казці

«Фарбований Лис» засуджено хитрість та пристосовництво людини. В історичній повісті

«Захар Беркут» змальовано героїчну боротьбу українського народу проти монголо-

татароьких нападників. Вопелюбні слов"яни понад усе люблять рідну землю, готові

жертвувати заради ":ї порятунку навіть власним життям.

Тема народу, його минулого і майбутнього історичного призначення і місця серед

інших слов"янських народів - одна з провідних у творчості митця тем.

Як мені відомо, останні роки життя, Іван Франко був сильно перевтомлений, що

призвело до нервових розладів, хвороб. А перевтомпювався поет тому, що хотів зробити все

для цього світу, що було в його силах. Я вважаю, що це важливо, коли людина не просто

займається справою, яка Ті надихає, а ще й намагається при цьому змінювати на краще наш

світ, нашу культуру, нашу слов"янську культуру, яка може й зараз продовжувати

розвиватися далі. Але, на жаль, наш слов"янський світ має не багато людей, які готові., здатні

та мають змогу робити щось, що посіє зернину, яка згодом виросте у велике дерево, яке

приноситиме плоди у вигляді знань про слов"янський світ та його культуру.

На той час не всім була зрозуміла, особливо владі, глибина думки генія, але зараз ми

відчуваємо цінність цих творів, які змальовують історію слов"янських народів. Все житгя

Івана Франка це приклад служіння творчим ідеалам в ім"я свого народу. В останні роки. коли

в нього була паралізована права рука, від продовжував працювати і писав лівою рукою. В

тяжкі часи Першої світової війни він, на останні копійки, публікував свої твори, а сам втрачав

свідомість" від голоду.

Влада на той час не любила і переслідувала людей які писали правду про тяжку долю

народу чим закликали боротись за свою свободу. два рази Івана Франка кидали за грати у

в"язницю, але наш український Прометей продовжував нести світло людям. Потім вже

Радянська влада приховувала правду про його творчість, применшуючи ії значення. Але, на

щастя, в сучасному слов"янському світі із щедрої Франковоі криниці черпають творчу

наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів та інших митців.

Учасник №52

Карпати... Таємничі велетні, що міцною стіною стоять між Україною та Румунією.

Як і будь-які гори - вони викликають різні почуття в людей. У деяких страх, у деяких захват, а деякі просто застигають перед їх могутністю і величністю. Їх пики немов впираються у самісіньке блакитне небо. Немов пронизують хмари своїми гострими вершинами та у спрямовуються вгору. Вони великі, непідкорні, ніхто не може перемогти їх. Так, люди живуть тут, поруч із ними, але їм не варто думати, ніби вони вже підкорили цих велетнів. О, ні! Які ж люди наївні! Варто їм лише перейти межу, Карпати прокинуться та відбросять їх, ніби мурах. Не варто людям забувати, що вони не пани тут, а лише гості, яким хазяїва цих місць у будь-який момент можуть показати на вихід.

Але все ж ми зуміли домовитися з цими велетнями, і тепер серед гір де-не-де можна зустріти маленькі хатинки, де живуть ще менші люди. Села стоїять там, зовсім крихітні у порівнянні з оточуючими їх горами, пагорбами, лісами.

***

"При достатній рішучості будь-який ідіот може піднятися на цю гору, - зауважив Хол. - Але вся хитрість у тому, щоб спуститися назад живим" (Джон Кракауер) - цей вислів описує усю сутність будь-яких гор. І Карпат, звичайно ж. Будь-який дурень, може погратися у "короля гори", але Карпати швиденько скинуть його назад. Проте не просто так вони такі непривітні. Глибоко в собі вони ховають скарби. І одни з цих скарбів - озера. Як коштовності, що випали з перевернутої шкатулки ховаються вони по всім Карпатам. Блакитна гладь води блищить на сонці, дорогоцінне каміння, яке гори охороняють за своїм кам"яними стінами. Одине з цих коштовностей - озеро Синевир. Заховане високо в горах, воно манить до себе. Неможливо сказати, чому воно таке особливе, але кожен, хто хоч раз був там може сказати - там ти забуваєш про все. Водна гладь стирає все і залишає суцільний спокій. Місцем спокою воно стало й для Сині та Виру.

За легендою, у Карпатах жил Граф з донькою Синь, що була напрочуд вродлива, а кожен, хто дивився у її очі, що були синішими за небо, тонув у них. Якось граф взяв її з собою в гори, де вона зустрілася чи то з лісорубом, чи то з чабаном Виром. Ті іскри, що пробігли між ними у цей момент, люди називають коханням с першого погляду. Проте, це відчуття знайоме не всім. Батько Сині, дізнавшись про їх зустрічі заборонив дочці зустрічатися з юнаком та ганьбити свій рід, а Вира наказав вбити. Життя молодого хлопця, винного лише у коханні, обірвалося під кам"яною брилюю, яку скинули на нього графській слуги зі скелі. Дізнавшись про це, Синь прибігла до місця, де назавжди було похованне її кохання та почала плакати, обхопивши каміння руками. Вона плакала день та ніч, і проліла стільки сліз, що на цьому місці виникло озеро. Синь потонула. Граф, дізнавшись про смерть єдиної доньки - помер. На честь закоханих озеро назвали Синевир. Тепер, воно ховається поміж суворих гір, виблискуючи на сонці дорогоцінним камінням. Це місце - прекрасна труна, останній притулок двух закоханих душ.

Блискучий алмаз, який охороняється могутньою кам"яною стіною Карпат, став пам"ятником щирої любові.

Учасник №54

Хорватія

Одного разу ми з батьками вирішили поїхати на відпочинок у Хорватію, також ми взяли бабусю. Я ніколи не чула про цю країну, тож думала, що все буде як зазвичай - море, пляж, і готель, але як тільки ми прилетіли, я побачила неймовірні ландшафти, які підкорили мене.

Це була незабутня відпуска, хоч тому, що наш готель був росташований на

острові, біля міста Пореч, і його можна було з легкістю обійти за годину. Тобто це було схоже на безлюдний острів і безперечно красиво.

Коли ми вирішили все ж таки виїхати на декілька годин і подивитися Пореч. Ми пішли у найкращий ресторан, по словам наших друзів , і там ми зустріли одного з найвідоміших рестораторів Гордона Рамзи. Так як мене безперечно цікавить цей бізнес, я завжди мріяла познайомитись з такими людьми, як він. Гордон виявився привітною і доброзичливою людиною, тому я вирішила познайомитися і поспілкуватися. Після години розмов, у мене було відчуття ніби я побувала у всіх його ресторанах і могла все відкривати власний. Гордон - це людина, яка надихає, тож було надзвичайно приємно з ним поговорити.

Потім, решту відпустки ми насоходжувалися цією прекрасною країною , яка справила на нас величезне враження.

Отже, сказати , що мені сподобалося, не сказати нічого. Я була сповнена нових вражень і вдячна , що змогла познайомитися з такою людиною і насолодитися Хорватією у повній мірі.